"Нові обличчя України"
Сильніший за виклик долі.
Втративши ногу під час запеклого бою на передовій, він власним прикладом щодня показує, як можна бути сильнішим за виклики долі і непохитним до життєвих випробувань.
26-річний офіцер 80-ї десантно-штурмової бригади Сергій Романовський займається науковою роботою у військовій академії, долає дистанції на марафонських забігах та мріє взяти участь у паралімпіаді у Токіо.
Сергій Романовський з маленьким сином.
Більше читайте тут wym-1524400548156
ВРЯТУВАВ СІМОХ ТОВАРИШІВ
20-річний Петро Коваленко служив за контрактом в елітній 95-й аеромобільній бригаді Збройних Сил України. На лінії фронту - з перших днів окупації Криму і терористичних акцій сепаратистів на Сході країни.
Петро загинув в 2014 році, 2 травня, під Слов'янськом. Бригаду українських десантників блокували проплачені місцеві жителі, а через їхні спини вели вогонь терористи. Петра вбив вибух осколкової гранати - вона розірвалася прямо під ногами. Все осколки дісталися Петру,своїм тілом він прикрив товаришів по службі.
"Це був страшний вечір для всіх нас, коли ми прямо на очах втратили рядового Коваленко з Вінниччини та військовозобов'язаного Панасюка з Коростишева, - розповідає представник військової частини Ілля Хоменко. - Все це сталося в 22.15, коли колону нашого першого батальйону з самого ранку до пізнього вечора блокували на мосту на північній околиці Слов'янська. Нас не пускали переважно жінки з іконами і дітьми. Звісно ж ми не стали їх чавити, та й стріляти в живий щит наказу ніхто віддати не міг! І тут під прикриттям людей і першої темряви на нас напали! Бойовики стріляли через людей, і кулею снайпера пострілом в шию був убитий старший солдат Панасюк. Наш Петро загинув від гранати ВОГ з підствольного гранатомета, яка вибухнула у нього під ногами. Всю ударну силу і численні осколки він прийняв на себе і фактично закрив своїм тілом товаришів".
Ці сім хлопців завдяки йому залишилося живі - отримали легкі поранення і контузії. Але врятувати Петра ми вже не могли...
Від викладача історії до громадського активіста
Серпень - літа вінець ...
Серпень – завершення літа, найбагатший на дари природи місяць. Назва говорить сама за себе: походить вона від слова «серп» – головного знаряддя праці хлібороба. Не випадково кажуть: «один серпневий день рік годує» або «серпень втоми не знає – все збирає, припасає».
Інші назви, що існували в народі, також про жнива свідчили: копень, густар (від густого врожаю на полях та в садках), хлібочол, жнивець, зоряничник(пора дозрівання зерна), городник, прибериха-припасиха, барильник. Усі вони так чи так пов’язані з господарською діяльністю людини. За іншою версією місяць отримав таку назву від слова serpen (лат. змія), — від нього ж серпентарій — у цей час змії стають агресивними та більш отруйними. Ще одна версія походження говорить про те, що назва місяця походить від слова серпанок – легкої пелени, що спускається з неба й огортає землю. Завдяки сонячному та місячному серпанку земна природа захищається від згубного впливу нечистої сили. В цей час проводять народні обряди, які захищають християнську віру та поля, садиби й помешкання людей та тварин від нечистої сили, що забезпечує збереження добробуту й особистого щастя людини, її здоров’я та майбутнього врожаю.
Історія, яка закликає до людяності та добра.
1 квітня учні 8 класу Дідилівського НВК побували на виставі «Dogs» у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (м. Львів).
Головні герої вистави – безпритульні собаки. Вони постійно голодні, не мають даху над головою… Єдине, що в них є, – це Яр, де вони живуть у зграї чи поодинці. У Яру, як і в зграї, є свої правила, свої щоденні клопоти та завдання. Собакам бува нелегко роздобути собі їжу, але трапляються і дуже цікаві заняття: хтось полюбляє бавитися, хтось – згадувати своє попереднє життя, інші милуються місяцем, нишпорять, вчаться читати по-людськи чи поводитися як людина.Усіх цих собак об’єднує гордість, яка не дозволяє їм жалітися і скиглити, бо кожен з них – вільний, вони «народжуються і вмирають так легко»…
Проте в душі кожного героя живе мрія, мрія незалежних псів про залежність, мрія про Свою Людину… Собаки мріють не про господаря чи власника, який припне на ланцюг і буде годувати. Вони шукають Людину-Друга, а також свого місця – собачі дверцята, за якими так добре живуть пси.
Проста і чуйна історія про собак і людей, історія, яка закликає до людяності і добра. Вистава спонукає замислиться над життям безпритульних тварин. Адже усі ми шукаємо Свою Людину і свої дверцята до щастя, але чи усім це вдається?
9 клас. Випуск 2015 року.
Автором світлини, що розміщена на головній сторінці нашого сайту є Комаревцева Соломія - учениця 7 класу. Дівчинка не просто хоче зберегти на фото окремі моменти шкільного життя, вона навчилась за допомогою комп'ютера художньо їх оформляти. І це здорово у неї виходить.
Коментарi